У перший день великої війни чоловік повернувся на Батьківщину

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Миколу Мялковського.

28-річний молодший сержант Микола Мялковський з Луцька загинув на війні 4 грудня 2023 року. «Мій син загинув як Герой під час виконання священного обовʼязку за свободу України. Це дуже дорога ціна для мене. Єдиний, найкращий в світі син! Він у перший день війни написав заяву на роботі в Люблінській міській раді і приїхав на захист додому. Це для мене подвиг і рішення справжнього чоловіка. Серце моє розбите. Ти завжди був для мене прикладом і натхненням», – повідомила про загибель воїна мама Тетяна Мялковська.

Микола Мялковський з мамою

Мати захисника – відома у Луцьку і в Україні художниця, членкиня Національної спілки художників України, арттерапевтка. Останні кілька років працювала з дітьми загиблих героїв.

Микола Мялковський з мамою

Микола вивчав культурологію в Національному університеті «Острозька академія», а згодом продовжив навчання у Польщі – у Люблінському католицькому університеті. Працював у департаменті стратегії та підприємництва мерії міста Люблін.

фото з відкритих джерел

«Микола Мялковський – один із найкращих студентів Острозької академії. Він культуролог і вибрав нашу академію, бо його мама-художниця хотіла цього. Коли потрібна була якась допомога в нашому музеї, Микола завжди допомагав. Він мав загострене відчуття справедливості. Памʼятаю, як він у 2014 році приїхав з київського Майдану на декілька днів до Острога, щоб хоч трохи поздавати іспитів і знову повертатися на Майдан. Його одяг був повністю просякнутий димом вогнів з Майдану, і жодна пральна машина вже з цим не справлялася. Так само й зі свободами, які продукував навколо себе Микола, не міг справитися жоден окупант. Лише вбивши, росіяни зупинили Миколу, але зупинити свободу вони не зможуть», – пригадав керівник арткластеру Острозької академії Микола Бендюк.

Микола родом із міста Луцьк, навчався в Острозькій академії

«Я Колю пам'ятаю з його студентських років, з молодших курсів. Він був геть дитиною. Високою, кремезною дитиною. І зовсім непомітно, принаймні для мене, за кілька років став дорослим, чоловіком.  З Колею завжди було цікаво і приємно поговорити. Красень, у голові якого були правильні думки. Останній раз я зустрічалася з ним в кафе у Рівному у 2017 році. Тоді ми говорили про майбутнє та перспективи», – зазначила викладачка Марія Петрушкевич. Вона додала, що Микола був справжнім патріотом і людиною з великої літери.

фото з відкритих джерел

Микола готувався, що коли розпочнеться повномасштабна війна, він поїде боронити Україну. 24 лютого 2022 року чоловік востаннє бачився зі своїми люблінськими колегами.

«Коли почалася повномасштабна війна, я підсвідомо знав, що треба робити. Однак 24 лютого 2022 року мені все одно довелося піти на роботу. Пам’ятаю, що було важко зосередитися. Але вже тоді я знав, що повинен передати свої обов’язки іншим працівникам. Люди, з якими я працював, поставилися до всієї ситуації з великим розумінням. З бюрократичної точки зору це теж було непросто – коли хтось раптово звільняється. Це пов’язано з певними труднощами. Того дня я, як завжди, працював до 15:30, а потім пішов додому, зібрався і поїхав на автовокзал», – згадував перший день війни Микола Мялковський.

З початком повномасштабного російського вторгнення уродженець Луцька залишив державну роботу в Польщі й повернувся захищати Україну

«У мені глибоке відчуття несправедливості. Коли ворог атакує твою батьківщину, природною реакцією є зробити крок уперед і вдарити його. Ми знаємо з історії, що Російська Федерація розуміє тільки мову сили. Тому найбільш природною поведінкою є взяти до рук зброю і показати їй правильне місце», – розповідав в інтерв’ю Микола. 

28-річний молодший сержант Микола Мялковський

«Залишив все своє спокійне життя в Польщі, щоб от просто захистити від ворога нас. Завдяки моєму братові і таким, як він – ворог там, де він є. Ворог не в Луцьку, не на заході України. Ми його стримуємо і я дуже дякую всім захисникам», – зазначила сестра військового Катерина Олійник.

фото з відкритих джерел

В Україні чоловіка відмовлялися брати до війська через молодий вік, але він приєднався до добровольчого батальйону й на війну потрапив у лавах 100-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.

«Коли я потрапив на Схід, почав виконувати бойові завдання і побачив війну та смерть людей, то тоді я зрозумів, що я на своєму місці», – розповідав Микола Мялковський.

Друзі та знайомі згадують, що Микола був багатогранною людиною. Він малював разом із мамою, любив шахи, займався спортом, грав на скрипці та співав у церковному хорі.

Миколу згадують як талановиту, розумну та інтелігентну людину

«Він був освіченим, стильним. І абсолютно не зашореним, без тупих стереотипних жартів та з дуже ясною головою. Сам з Луцька, син художниці, про котру часто розповідав.  До такого хотілося тягнутися, але, ясно що, я йому того не казав, бо є ієрархія – він молодший. Але дідівщини не було – він часто заходив у наші старшацькі кімнати. І ми навіть ділилися їжею, наприклад, ковбасою», – пригадав знайомий героя Андрій Сеньків. 

28-річний уродженець Луцька Микола Мялковський

фото з відкритих джерел

Микола не встиг створити своєї сім’ї, але мав кохану дівчину Анастасію. «Ти моя Гордість. Ти неймовірний. Мій Герой, мій коханий. Моя підтримка та опора. Моя сила й дух. Таких, як ти, не буває. Я завжди пишалась тобою, твоєю мужністю, силою, цілеспрямованістю, відвагою, хоробрістю. Твоєю красою, твоєю добротою. Ти був та є справжнім прикладом для мене та всіх нас, і я завжди тягнулась за тобою. Я захоплююсь тобою. Так не мало бути, ти заслуговуєш на щасливе життя. Бо Ти – цвіт нашої нації. Ти наша гордість. Я знаю, що відтепер ти зі мною навіки. Я відчуваю тебе поруч, я відчуваю тебе всередині. Я відчуваю твою любов та тепло, я відчуваю твої обійми. Я вірю, що одного дня я все ж прокинусь з цього жахливого сну і почую знову: «Доброго ранку, моя крихітка». Моє серце та душа болить…», – написала дівчина. 

Максим Мялковський з коханою

Після війни Микола мріяв прогулятися Любліном, зайти у свою улюблену кав’ярню та побачитися з друзями. Утім, його мріям не судилося здійснитися...

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.